Дмитро Лазуткін: «Усе в чорне»

Дмитро Лазуткін — поет, журналіст, телеведучий, спортивний коментатор. Лауреат багатьох літературних премій. З 2022 року проходить службу в 47 механізованій бригаді Збройних сил України. Учасник бойових дій на Запоріжжі та в районі Авдіївки

Ілюстраційне фото

Pxhere.com — CC0 Domena publiczna

В останньому випуску «Українсько-польських поетичних діалогів» у 2023 році два нові вірші Дмитра Лазуткіна.

ФІНАЛЬНИЙ КАДР

 

сьогодні я бачив як помирає солдат

 

йому відірвало ногу на авдіївському коксохімі

 

військові медики

проводили евакуацію  під мінометним  вогнем

 

наклали турнікет

привезли на стабілізаційний пункт

 

намагалися запустити серце

 

британська репортерка джейн

фотографувала роботу лікарів

 

загальний план: доктор зі спини

крупний план:  молоде обличчя бійця

 

не більше тридцяти  —

зазначає вона

 

і продовжує знімати

 

фотографії мають розлетітися світовими змі

адже зараз всіх цікавить авдіївка

 

всі хочуть бачити

як прощається із життям

боєць сил спеціальних операцій

 

розірваний одяг з плямами свіжої крові

промінь сонця що розділяє операційну

 

на світлому боці

доктор говорить про ушкоджені ребра

і пробиту легеню

але продовжує маніпуляції

шансів на порятунок все менше

 

джейн рухається по темній стороні

шукає вдалий ракурс

медперсонал метушиться і заважає їй

зробити фінальний кадр

 

поїхали звідси

кажу я

і забираю її на двір

 

мовчки сідаємо в машину

 

здається вона трохи роздратована

здається я теж

 

одразу за блокпостом

раптово починається злива

 

16:07 Дмитро Лазуткін: Усе в чорне

 

ROLLING STONES

 

за що ми воюємо?

 

ясна річ за що

за свої будинки з дитячими малюнками на стінах

за тих кого любимо і за те у що віримо

за спокій спальних районів і за тихий сон найрідніших людей

 

якось ввечері

під час телефонної розмови

вона сказала:

знаєш

я б хотіла тут залишитися

тут соціальні гарантії і виплати

впевненість у завтрашньому дні

до того ж у мене був час подумати

і я вирішила що не маю обмежувати свою особисту свободу

безкінечним очікуванням

я прагну бути відкритою світу хочу перетворюватися проявлятися розкриватися

 

тобто ти не повернешся?

я ще не вирішила

 

а діти?

вони підуть у німецьку школу вчитимуть мову

 

наступного дня він попросив командира

відправити його на промку — щоб поближче до пекла

але отримав відмову

тоді вирішив кинути все й повернутися у своє рідне місто

втім із цим було ще складніше

 

якщо тобі навіть не дають шансу красиво померти —

як жити далі?

 

сира осінь зривала шкіру з териконів

 

він заварив собі кави

увімкнув ролінг стоунз

хороша музика для такого моменту

подумав він і пофарбував усе в чорне

 

згадав пацана з житомира який так хотів потрапити в нашу бригаду

і втратив руку в перший день штурму

згадав мехвода який вивозив поранених посеред білого дня

три контузії десятки врятованих життів погляд голодного вовка

 

за що ми воюємо?

 

за черги на польському кордоні? за стійкість європейської демократії?

за лють генералів? за віру загиблих? за хрипіння у наших легенях?

 

за себе

за нього

за них

 

ранок човгає у брудних черевиках

перебинтований ландшафт випалює очі…

і крізь імлу він починає шепотіти:

як же я хочу пірнати у цю глибину

купатися голим у водоймі

яку місцеві ніжно називають авдіївськими мальдівами

 

як же я хочу нарешті дійти до себе!

як же я хочу нарешті пізнати своє справжнє призначення!

 

як же я хочу як же я хочу —

проявитися розкритися засяяти зсередини!..

 

що ти почуєш в глухому куті?

з ким ти ночуєш на цій висоті?

чорна земля на моєму взутті

чорна петля на чиємусь житті

чорний лелека літає вночі

буду мовчати

ти також мовчи

 

Запрошуємо послухати поезію в звуковому файлі — читають Тарас Андрухович і Марцін Ґачковський

МҐ